Марія, 28 років
Якою мовою розмовляли у вашій родині, коли ви були дитиною?
/ Це була українська, але з суржиком. Майже все життя, років до шістнадцяти, ми спілкувалися саме так. А вже потім якось поступово українська мова почала з’являтися частіше. Але моє дитинство — це, безперечно, суржик. /
Чи часто в родині використовували інші мови (російську мову)?
/ Ні, російською в нас майже ніхто не говорив. Іноді нею користувався мій дядько, чоловік моєї рідної тітки. Він часом переходив на російську, коли спілкувався з іншими людьми. Але в нашій родині, у своєму колі, він говорив чистою українською. /
Як ви ставились до інших мов у дитинстві — цікаво, байдуже, негативно?
/ Мені було незрозуміло, навіщо переходити на російську, якщо всі навколо говорять українською. У нашій родині російською взагалі майже ніхто не користувався — був суржик, це так, але чисту російську фактично ніхто не вживав. Складно сказати однозначно — відвертого негативу не було, але й позитивного ставлення теж, це була радше нейтральність. /
Чи заохочувала родина використовувати українську мову?
/ Як такого заохочення в родині не було. Я пам’ятаю, що десь у шістнадцять років поїхала в табір у межах Черкаської області, і там більшість дітей говорили чистою українською. Мені це здалося дуже гарним, і я почала так само говорити, перейняла це для себе, намагалася викорінювати суржик. Батьки тоді теж це підхопили. /
Чи обговорювали у родині події, історію, традиції через призму мови — української та інших?
/ Я пам’ятаю, як дідусь розповідав про Другу світову війну, але це було радше про події, а не про мову як таку. Такого, щоб історію чи традиції обговорювали саме через призму мови, я не пригадую. /
Якими мовами були книги, пісні, казки, телевізійні програми у вашому дитинстві?
/ Медіапростір був здебільшого російськомовним. По телевізору показували серіали на кшталт “Бандитський Петербург”. Водночас новини та деякі фільми йшли українською.
Казки й книжки були різними мовами. На початку це була велика кількість російських книжок, хоча казки часто були українськими. Згодом я сама перейшла на читання українською мовою. /
Чи виникали у вас або у членів родини ситуації, коли потрібно було свідомо переходити на іншу мову?
/ Так, такі ситуації виникали — переважно в медичній роботі. Я працюю з пацієнтами, зокрема з Ізраїлю, Латвії, Естонії. Перехід із української на російську давався дуже важко — здавалося, що мозок просто “ламається”. Тому якщо пацієнт бодай частково розумів українську, я воліла сказати українською.
У повсякденному житті так само: навіть якщо до мене зверталися російською, я відповідала українською і не переходила. /
Чи відчувався якийсь тиск в суспільстві стосовно того, що ви розмовляєте українською?
/ Це був не стільки тиск, скільки певний дискомфорт і відчуття тривоги, особливо в дитинстві. Здавалося, що навколо всі говорять російською, і це ніби було “модніше”, популярніше — десь до шкільного віку. Але я все одно продовжувала говорити спершу суржиком, а згодом українською. /
Чи помічали ви різницю у ставленні до мов між різними поколіннями?
/ Мої бабусі та дідусі всі говорили українською, російської в нас взагалі не було. Тож якогось особливого ставлення чи розбіжностей я не бачила. /
Чи відчували, що певні мови мають “престиж” або “сільський/домашній” статус у вашому оточенні?
/ Знаєте, це радше було нав’язано ззовні. Говорити українською якось було трохи дискомфортно — ніби це не зовсім “гарно” чи “престижно”. У підлітковому віці мої однокласники користувалися російською платформою ВКонтакті, і я теж почала переписуватись російською, але вирішила змінити нік на українські літери та продовжувати переписуватися українською. /
Якою мовою ви навчалися у школі?
/ У школі навчання велося українською. Суржик поступово прибирали, усі предмети викладали українською. Англійську теж вчили, а російська була, але для мене вона була дуже незрозумілою. /
Якою мовою здебільшого розмовляли вчителі та адміністрація?
/ У нас вчителі та адміністрація спілкувалися лише українською. /
Чи були уроки української мови та літератури — і як вони проходили?
/ Так, уроки були. Сам предмет мені не здавався особливо цікавим, а от література подобалася більше, бо я завжди любила читати. Завдяки нормальній комунікації з учителькою я навчалася українською, і саме література мені подобалася найбільше. /
Якою мовою були підручники та шкільні книжки?
/ У школі підручники були однозначно українською, окрім підручника з російської мови. В університеті ж, наприклад, гістологія та анатомія були російськомовними. Мені особисто було легко перекладати в голові на українську. /
Чи є улюблені герої, програми, книги пісні українською та іншими мовами?
/ У дитинстві мені запам’яталася історія Хухи Моховинка — це було десь у п’ятому класі, на уроці української літератури. З українських авторів найбільше запам’яталися твори Кідрука, Іларіон Павлюк, зі шкільної програми — твір Панаса Мирного “Чому ревуть воли, як ясла повні” та “Земля” Ольги Кобилянської.
Щодо музики, то російську я ніколи не слухала, навіть у дитинстві. Зараз слухаю українську музику за настроєм — найчастіше це Океан Ельзи, нещодавно відкрила Пилипа Коляденка “Phil It”, іноді Дахабраха. /
Чи виникали конфлікти або непорозуміння через мову між учнями чи з вчителями?
/ У школі конфліктів або непорозумінь через мову я не пам’ятаю. В університеті у Вінниці ситуація була різною: здебільшого всі спілкувалися українською, але в особистих моментах іноді переходили на російську. Проте це траплялося дуже рідко. /
Як ви відчуваєте свій зв’язок з Україною через мову?
/ Мій зв’язок з Україною через мову для мене дуже глибокий — це частина мене, без якої важко існувати. Все моє життя, навіть робота, особисте спілкування, думки та внутрішні монологи відбуваються українською. Російською я ніколи не думала. /
Що для вас означає українська мова сьогодні — вибір, емоція, частина ідентичності, пам’ять, традиція?
/ Це все разом: і емоція, і частина ідентичності, і пам’ять, і традиція. Я не можу назвати це вибором у прямому сенсі, бо це було моїм природним вибором ще з дитинства. /
Як би ви описали мовну атмосферу у вашому місті до 2022 року?
/ До 2022 року в моєму місті здебільшого говорили російською. Було кілька одногрупників, які час від часу говорили російською, але здебільшого це був баланс приблизно 50 на 50. /
Якою мовою розмовляли в лікарнях та інших державних установах?
/ Були випадки, коли лікарі говорили російською. З пацієнтами лікарі теж говорили тією мовою, яку пацієнти розуміли. Я ж ніколи на російську не переходила. /
Чи були у місті позашкільні гуртки, клуби, культурні заходи українською мовою — і чи брали ви участь?
/ Так, у школі я брала участь у зразковому народному фольклорному колективі. Виступи та репетиції проходили українською мовою, у національних костюмах, і мені це дуже подобалося. /
Якою мовою були медіа, реклама, вивіски, оголошення у вашому місті?
/ У Черкаській та Вінницькій областях все здебільшого українською, російської майже не зустрічала. /
Чи пам’ятаєте моменти, коли ви відчували гордість за українську мову?
/ Таке відчуття гордості було, хоча конкретні події я точно не можу пригадати. Мене дуже тішить, що більшість книжок почали видавати українською. /
Чи впливає мовне середовище друзів, колег, родини, наприклад, стосовно мови?
/ Мовне середовище впливає, але по-різному. Моє середовище повністю україномовне. Навіть якщо і буває вони говорять російською, я завжди спілкуюся українською. /
Як ви ставитеся до змішаних мовних форм — наприклад, коли українська змішується з іншими мовами?
/ Я виросла з таким мовним змішанням, і для мене воно має теплий відтінок. Це нагадує місцевий діалект, характерний для Центральної України. Навіть зараз бабуся часто використовує такі слова, і це мені здається дуже мило і рідно. /
Що б ви хотіли сказати наступному поколінню про значення мови у вашому житті?
/ Мені згадалася фраза: “Без мови немає народу”. Мова — частина культури, частина нації, і її варто зберігати. /
Якби ви могли передати одну думку про мову та ідентичність, що б це було?
/ Мова сама по собі дуже сильно формує сприйняття. Якщо людина говорить російською, часто виникає відчуття, що вона з країни, яка нам загрожує. /
Яке ваше головне відчуття або спогад, пов’язаний із українською мовою, який ви хотіли б залишити у пам’яті?
/ Зокрема, це фольклор, українські пісні, танці, гопак. Коли спостерігаєш або слухаєш це все, аж мурашки по тілу йдуть. Це те, що варто зберігати, передавати далі, розвивати і показувати навіть сьогодні. Навіть гордість була, коли стоїш на сцені в українському костюмі, у вінку, щось співаєш чи граєш сценки. /