Славутич

Якою мовою розмовляли у вашій родині, коли ви були дитиною?

/ Ми в родині розмовляли російською мовою. Мої родичі переїхали з росії, з Уралу, тож у нас у сім’ї завжди звучала саме російська. /

Як ви ставились до української мови в дитинстві — чи вона звучала у вашій родині?

/ У моєму дитинстві українська майже не звучала — ні в місті, ні в моєму найближчому оточенні. Лише вчителька української мови та літератури спілкувалася українською. /

Якими мовами були книги у вас вдома та якою мовою читали батьки?

/ Усі книги були російською. Українських майже не було, хіба що шкільні підручники. /

Якими мовами були пісні, казки, телевізійні програми, що ви слухали або дивились у дитинстві?

/ Я слухав переважно західних виконавців, англійською. Телебачення дивився приблизно 50 на 50. Якщо згадати легендарні мультфільми — “Невгамовні” чи “Арнольд” — це були класичні переклади українською від ICTV, Інтеру, 1+1. /

Чи були у родині історії про радянські часи та ставлення до української мови?

/ Моя мати, переїхавши підлітком у Славутич, особливо різниці не робила. Дідусь же був більш радикальним — я навіть чув від нього фразу: «Я знаю народні поговорки, а хахлятських не знаю». /

Чи говорили у вашій родині про події, історію або традиції?

/ Ні, у родині не розмовляли про події, історію чи традиції. Це був класичний радянський набір: Новий рік, можливо Великдень — і все. /

Якою мовою ви навчалися у школі?

/ До шостого класу я навчався у російськомовній школі: всі предмети викладали російською, крім української мови та літератури. Потім я перейшов до іншої школи, і з сьомого класу навчання вже було українською. /

Якою мовою здебільшого розмовляли вчителі та адміністрація школи?

/ У другій школі директор розмовляв українською — так само, як і його дружина, яка викладала математику. Завуч спілкувалася змішано. /

Чи були уроки української мови та літератури — і як вони проходили?

/ У другій школі викладала Оксана Миколаївна Товста — і вона справді горіла своєю справою. Це одна з тих небагатьох учителів, про яких можу сказати, що вони точно були на своєму місці. /

Якою мовою були підручники та шкільні книжки?

/ У сьомому класі, коли я перейшов до української школи, підручники вже були 2000-х років видання, українською. /

Якою мовою спілкувалися однокласники між собою?

/ У школі ми між собою спілкувалися російською. В університеті вже було більш змішано — студенти з районних центрів і сіл говорили українською або суржиком. /

Чи були випадки, коли хтось висміював тих, хто говорив українською?

/ Так, я з таким стикався в Славутичі. Місто загалом було російськомовним. Зустрічалися фрази на кшталт: «Говори со мной понятным языком, а не вашей мовой». У Чернігові такого не було. /

Чи є зараз улюблені герої, казки, програми, пісні українською мовою?

/ Можу виділити український дубляж у кіно та серіалах — якщо є можливість подивитися фільм українською, я обираю саме його. Особисто мене зацікавив український дубляж після перегляду мультфільму “Тачки” студії Pixar. /

Як ви відчуваєте свій зв’язок з Україною через мову?

/ Для мене мова — це частина самоідентифікації. Коли спілкуєшся українською — неважливо, наскільки «каряво» — це все одно стає частиною того, як ти себе відчуваєш українцем. /

Що для вас сьогодні означає українська мова — вибір, частина ідентичності, пам’ять, традиція?

/ Для мене це скоріше ідентичність: це спосіб відчути себе людиною, що живе в Україні, українцем. Однозначно, для мене це вибір, і він має бути саме твоїм. Остаточним фактором стало повномасштабне вторгнення. /

Як би ви описали мовну атмосферу у вашому місті до 2022 року?

/ У Славутичі переважна більшість людей була російськомовна. У Чернігові теж більшість розмовляла російською, але українську можна було почути. /

Якою мовою говорили ваші друзі, колеги?

/ На роботі зараз 50 на 50 спілкуються, більша частина друзів спілкується російською. /

Чи відчуваєте гордість, дискомфорт або інші емоції, коли використовуєте українську у публічних місцях?

/ Дискомфорту абсолютно немає, гордість... я б так прямо не сказав. Перехід на українську для мене — це скоріше маленька особиста перемога над собою. /

Чи траплялися випадки, коли ви хотіли говорити українською, але не наважувалися через оточення?

/ Так, у Славутичі. Місто переважно російськомовне і дуже маленьке, тому я би відчував себе «білою вороною», якби раптом перейшов на українську. /

Якби ви могли передати одну думку про мову та ідентичність, що б це було?

/ Мова — це наша ідентичність. Те, якою мовою ми розмовляємо, часто асоціюється саме з цим. /

Що для вас сьогодні означає українська мова?

/ Якщо хтось із молодого покоління вагається, чи почати спілкуватися українською — нехай не вагається. Навіть якщо ви робите помилки — це нормально. Для мене рідна мова — це та, якою ми думаємо, якою формуємо думки. /

Яке ваше головне відчуття або спогад, пов’язаний із українською мовою, який ви хотіли б залишити у пам’яті?

/ Факт того, що я перейшов на українську, став маленькою перемогою для мене. Це не вплинуло на ставлення друзів до мене чи моє ставлення до них. Ніхто не робив з цього проблему. /